Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 902/1610/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач),розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Вінницької області від 19.12.2013 Рівненського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 у справі№ 902/1610/13 Господарського суду Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до 1. Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера"провизнання договору купівлі-продажу недійснимза участю представників сторін:

позивача: Золотенко К.С., дов. від 18.12.2013 б/н

відповідача-1: Чех Ю.О., дов. від 05.07.2012

відповідача-2: Чех Ю.О., дов. від 07.11.2013

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.12.2008.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 19.12.2013 у справі № 902/1610/13 (суддя Нешик О.С.) у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гудак А.В., судді Сініцина Л.М., Олексюк Г.Є.) рішення Господарського суду Вінницької області від 19.12.2013 у справі № 902/1610/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 19.12.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 у справі № 902/1610/13, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України від представника Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а вищезазначені судові рішення у справі № 902/1610/13 - без змін.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 17.07.2008 між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 24-12/157, за умовами якого позивач надав відповідачу-1 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у межах максимального ліміту заборгованості в сумі 3049800 доларів США з кінцевим терміном погашення всіх траншів по кредиту не пізніше 30 червня 2014 року.

17.07.2008 між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" було укладено договір № 14-31-08/АН про відкриття непокритого акредитиву, із змінами і доповненнями згідно додаткової угоди № 1 від 29.10.2008, відповідно до умов якого позивач зобов'язався в забезпечення належного виконання відповідачем-1 зобов'язань перед фірмою "SACMI FILLING S.p.A" за контрактом на постачання технологічної лінії №7F480-UA-07 від 27.09.2007 відкрити на користь бенефіціара безвідкличний непокритий документарний акредитив.

21.01.2008 між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" укладено договір кредиту № 050/27-5, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу-1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 58060 доларів США зі сплатою 13,25 % процентів річних та комісій з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 18.01.2013 на умовах визначених даним кредитним договором.

07.02.2008 між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" також було укладено договір кредиту № 050/27-25, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу-1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 14089 доларів США зі сплатою 13,25 % процентів річних та комісій, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 06.02.2013 на умовах визначених даним кредитним договором.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, відповідно до укладених між сторонами договорів застави, виконання вищевказаних кредитних договорів було забезпечено заставою наступного майна відповідача-1: за договором застави майна № 050/1-33 від 21.01.2008 - транспортним засобом; за договором застави майна № 050/1-141 від 12.02.2008 - транспортним засобом; за договором застави майна № 02-10/3057 від 17.07.2008 (з урахуванням додаткової угоди №1 до договору) - обладнанням для виробництва та розливу соків - пресом стрічковим та автоматичною лінією розливу води; за договором застави майнових прав № 02-10/3058 від 17.07.2008 - майновими правами вимоги поставки.

16.12.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач-1 відчужив відповідачу-2 нерухоме майно - виробничо-складське приміщення (літера "Ю"), площею 3 028,3 кв.м, яке становить 33/100 частини виробничих будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Вінницька область, місто Калинівка, вулиця Фрунзе, 45. За домовленістю сторін продаж даного майна вчинено за 1964998,80 грн.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що виробничо-складське приміщення, яке є предметом договору купівлі-продажу, в заставі у банка не перебувало.

Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаного договору купівлі-продажу, позивач посилається на те, що за умовами укладених з відповідачем-1 кредитних договорів, останній зобов'язався без попереднього письмового погодження з позивачем не здійснювати перевід активів та не обтяжувати заставне майно будь-якими зобов'язаннями на загальну суму, більше як 50% суми максимального ліміту заборгованості. Однак, як вказує позивач, відповідач-1 письмово не повідомив його про відчуження своїх активів, а отримані кошти за договором купівлі-продажу від 16.12.2008 не провів через поточний рахунок, відкритий у позивача. Вважаючи, що оспорюваний договір укладений відповідачами в порушення вимог чинного законодавства та умов Кредитних договорів з метою завдати шкоди майновим інтересам, позивач на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України просить визнати вищевказаний договір недійсним.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із правовою позицією, викладеною у п. 2.10. постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, при вирішенні спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частинами 1-3 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Врахувавши вищенаведені приписи законодавства та встановивши, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу виробничо-складське приміщення належало на праві власності відповідачу-1, не перебувало в заставі у банку і у відповідача-1 не було обмежень щодо реалізації правомочностей власника відносно цього майна, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про відповідність оспорюваного правочину на момент його вчинення вимогам статей 202, 203 та 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції .

Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку із відмовою у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції і вказаним доводам була дана належна юридична оцінка.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 19.12.2013 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 19.12.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 у справі № 902/1610/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова